9 ТРАВНЯ - ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ?

Усі ми, з молоком матері, звикли розглядати 9 травня як день "Великої Пермоги", коли славний савєтський воїн закінчив визволення нашої Держави з під німецького окупаційного ярма і тим самим зробив всіх людей вільними, щасливими, в світлі цього поняття демократичної дійсності. Таке сприйняття тих подій вбачається в громадян України і по сьогоднішній день. Якщо запитати пересічного громадянина за що воювали радянські воїни, той відповість - "за Батьківщину" і він буде абсолютно правий, але є також інше питання, яке зажене мислячу людину в ступор: "А для кого вони воювали?" Здавалося б питання досить "тупе", але і воно має свою відповідь. Насправді, радянські воїни воювали за Батьківщину, на якій пануватиме диктатура пана Сталіна. Якщо подумати логічно, то всі фронтовики пережили коллективізацію, голод 1932-1933 років, знали, що таке влада Сталіна, але в той же час фанатично воювали за цього ката, і саме тому, їх можна назвати ворогами народу, оскільки вони свідомо наражали його на нові біди з боку керівництва "держави", після "перемоги". Голод 1946-1947 років, екологічні забруднення внаслідок необдуманної політики розбудови промисловості, рабська колгоспна праця та багато інших негативних подій і факторів стали реаліями радянського життя тих часів завдяки "героям", котрі "визволили" народ.
Безумовно, в ті часи, за відсутності бажання, важко було щось зрозуміти, але час, все таки розставив все на свої місця. Всім відомо, що за Батьківщину боролися не тільки радянські воїни, а і ОУН-УПА, що являли собою справжню силу національного опору, але і тут проявляється все скотство, не побоюся того слова, радянських воїнів - замість того, щоб віддати належне повстанцям, більшість ветеранів дискредитує їх, і суспільство їх слухає, знову ж таки, бо не має бажання думати головою.
На мою думку, радянські "воїни" заслуговували б на повагу, так як більшість з них пішла на війну по фіктивному призиву "Батьківщини", але в той же час - відсутність реального сприйняття дійсності, без "допомоги" компартії України, не дає мені змогу писати слова "воїни" і "герої" без лапок, тому що стадо баранів не можна поважати....

P.S. Написавши цю публікацію, я в жодному разі не виправдовую нацистський режим, що хотів перетворити Україну на ресурсний придаток Німеччини і єдина сторона, якій я симпатизую - ОУН-УПА, тому в схильності до німецьких оккупантів тих часів, прошу мене не обвинувачувати.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ - НОВИЙ ЗАКОН ЖИТТЯ

Продовжуючи тему законів життя, яку я почав ще давно, а продовжую тільки зараз, я не можу не написати про нове явище нашого суспільства, яке хвилею накриє серця учнів середніх шкіл. Це явище називається толерантність. За цією хитрою назвою криється доволі цікавий, з точки зору неофашиста, факультативний шкільний курс, розроблений за сприяння Організації Об'єднаних Націй, який несе в собі досить таки "велику" мету - навчити дітей поважати емігрантів та педерастів. Спочатку, ця ідея в мене викликала сміх, але коли я побачив на відкритому перегоні між станціями метро "Чернігівська"-"Лісова" біґборд, на якому було зображено педераста а трохи нижче надпис "Толерантність - це...обговоримо?", я зрозумів, що справи значно гірші, а ніж я вважав. Виявляється, педерасти такі ж люди як і ми тільки вони кохають по іншому, адже суть кохання в тому, що це світле почуття, і не має різниці яку воно має форму, а емігранти - такі ж українці як і ми. (примітка від автора - а те, що вони українською "ні бе ні ме" і те що, майже всі "щипачі" столичної підземки - негри, то нічого)
Щодо форми проведення цього "дуже потрібного курсу", то тут є просто таки шаленне розмаїття варіантів, серед яких і безпосередня участь представників сексуальних і національних "меньшин" на уроках, але питання ось в чому: а навіщо інородців водити по школам? Вони вже тут! Особисто в моїй школі, тенденція до збільшення кількості в'єтнамських унтерменшів, років через 30 дозволитиме запрошувати українських дітей до взяття участі в уроках толерантності, щоб в'єтнамці схильно ставилися і не ображали представників українскої діаспори.
Як відомо, розумні люди вчаться на чужих помилках, але ми так не можемо...Поки в'єтнамці, як негри у Франції, не почнуть бити вітрини і палити машини, суспільство не відреагує на чинний стан речей, а поки...поки ми будемо сварити скінхедів, котрі б'ють бідних нещасних оккупантів, будемо проводити політику "інтернаціоналізму", аби унтерменші почували себе добре на теренах нашої країни, а також гладити по голівці тих, кого, наприклад, за канонами Ісламу, мали б вивести на головну площу міста і закидати каммінням. Все починається з малого, і толерантність не виключення, адже легше промити мізки людям, котрі немають власного уявлення про життя, а ніж на реальних прикладах показати всю невинність емігрантів, яка насправді залишається міфом...